Ми опанували наш гаманець на особистому рівні, але чи розуміємо ми, як працює «гаманець держави»? Поміркуємо про те, чому деякі процеси, котрі начебто не зачіпають нас повсякденно, варто зрозуміти і засвоїти. На для нашого ж з вами блага.
Українці набирають 12,3 бали з 21
Ще до згортання діяльності USAID ця організація заміряла рівень фінансової грамотності українців. Перед війною він становив 12,3 із 21 бала. Це означає, що ми частково розуміємо, як працюють кредити й депозити, але майже не розуміємо, як працює державний бюджет, податки, держборг, закупівлі, тендери, тобто ті механізми, які забезпечують функціонування держави.
Втім, це проблема не лише українців. Генеральний директор американської компанії Dream Exchange Джо Чекала наголошує, що студенти США (не кажучи вже про старших громадян) не володіють базовими навичками фінансової грамотності. А тому часто втрачають значні суми грошей – через хибні фінансові рішення щодо витрат та ризиковані інвестиції.
Зазвичай, коли говорять про фінансову грамотність, мають на увазі: «не брати непотрібні кредити», «мати заощадження», «розуміти банківські тарифи». Але все – про індивідуальний рівень «дружби» з фінансами. З нього варто піднятися на одну сходинку вище та зануритися у навчання фінансовій грамотності на рівні держави. Готовність до цього добре ілюструє нашу громадянську позицію, і ось чому.
Знання знімають проблему недовіри
Цікаво відстежити те, як знання про фінансову грамотність корелюють із довірою до державних інституцій. А вона залишається традиційно низькою. Беззаперечним лідером за рівнем довіри залишаються тільки ЗСУ – баланс довіри становить +88,5%. Але Збройні Сили не розпоряджаються нашими фінансами – у них інше завдання. Натомість там, де функціонал передбачає роботу з державними грошима, справи не такі добрі.
Так, за лютневим опитуванням Центру Разумкова, уряд України отримав негативний баланс у -54% (49,8% – скоріше не довіряють, 25,2% – зовсім не довіряють). У вересні 2025 року баланс довіри становив -47,7%. А найнижчий рівень довіри серед зазначених в опитуванні державних органів зафіксовано до Верховної Ради України – баланс мінус 77,4% (51,3% – скоріше не довіряють, 35,9% – зовсім не довіряють). Порівняно з вереснем 2025 року довіра до парламенту ще знизилася – тоді баланс становив -59,5%.
Цілком очевидно, що фінанси тут грають не останню роль. Обивателю здається, що його гроші крадуть урядовці і що всі, приміром, народні депутати користаються зі свого становища та важелів впливу. Звичайно, корупційна складова в державному управлінні Україною присутня. Але ми зараз говоримо не про корупцію. А про те, чи вистачає нашим громадянам фінансової грамотності, щоб контролювати можновладців?
Дуже часто ми часто не знаємо, куди йдуть наші податки, не ставимо питання, не перевіряємо звіти, не вимагаємо пояснень. Коли людина не володіє хоча б базовою фінансовою грамотністю – це створює середовище, де процвітають популізм та непідзвітність. Натомість людина, яка опановує контроль над власними фінансами, водночас набуває і низку корисних навичок, які потім може застосовувати і в суспільному житті.
Фінансова грамотність важлива для планування майбутнього
Наше володіння базовими навичками поводження з фінансами знаходиться на стику забезпечення особистих потреб та громадянської активності. Бо якщо ми не чекаємо підвищення мінімальної зарплати як розв’язання усіх проблем, а шукаємо способи заробляти, накопичувати та створювати подушку безпеки, то ми не мислимо наративом «держава має мені все дати». Ми кажемо: «податки сплачено, чому державні послуги не працюють належним чином?»
Той, хто мислить не оплатою комуналки цього місяця, а майбутнім – освіта для дітей, інвестиції, добробут у старшому віці – цікавиться не тільки тим, що обіцяють на виборах, а й тим, що буде через 5 років: зовнішні та внутрішні борги, податки, реформи.
Усі ми розуміємо, що рано чи пізно бойові дії будуть зупинені і в державу повернуться політичні процеси мирного часу, зокрема виборчі. Та чи стануть наступні вибори шляхом для реального відновлення держави, також напряму залежить від наших фінансових знань.
Фінансово грамотна людина поводиться як співвласник держави. Вона розуміє, що бюджет – це не «державні гроші», а спільні гроші. Що тендер – це не «чиясь закупівля», а закупівля за її кошти. І тоді політика перестає бути яскравою картинкою – вона стає фінансовим звітом. Саме в цей момент у людини з’являється не просто право голосу, а потреба: брати участь, обирати, контролювати.
Тож якщо ми хочемо бути не лише споживачем, але й громадянином, має навчатися фінансовій грамотності вже зараз. Це не питання патріотизму, це питання раціонального підходу до вирішення наших проблем. Як проблем окремої родини, так і держави в цілому.