Після початку повномасштабної війни благодійність в Україні для багатьох стала частиною повсякденного життя. Збори на автомобілі, дрони, медичне обладнання чи потреби конкретних підрозділів регулярно з’являються у соціальних мережах. Але паралельно існує інша модель — коли фонд не відкриває публічних зборів, а фінансує допомогу приватним коштом.
Один із прикладів такого підходу — MK Foundation. Фонд працює з 2022 року та заявляє, що не збирає донатів, а використовує приватний капітал. Засновником фонду є український підприємець та інвестор Максим Кріппа.
Редакція видання My Finance розібралася, як працює благодійність без публічних зборів, у чому її переваги та обмеження і чи може такий формат стати окремим напрямом допомоги в Україні.
Чим відрізняється допомога без зборів
Звична модель благодійного фонду передбачає залучення коштів від громадян або бізнесу. Організація оголошує збір, акумулює пожертви, закуповує необхідне та передає допомогу отримувачам.
Модель приватного фінансування працює інакше. Основне джерело коштів заздалегідь визначене, тому фонду не потрібно чекати, доки необхідну суму вдасться зібрати серед донорів.
Це особливо важливо там, де вирішальним стає час. Якщо військовому підрозділу потрібні автомобілі, техніка чи інше обладнання, можливість перейти від заявки до закупівлі без окремого збору потенційно скорочує весь процес.
Водночас така система має очевидне обмеження: масштаб допомоги безпосередньо залежить від фінансових можливостей засновника або бізнесу, який її забезпечує.
Як цю модель використовує MK Foundation
MK Foundation створили у травні 2022 року. Основним напрямом його роботи стала матеріально-технічна допомога українським військовим, а також медичним і рятувальним службам.
Фонд передає автомобілі, машини медичного призначення, генератори, пожежну техніку, човни, безпілотники та інше обладнання. За даними MK Foundation, допомогу отримали 337 військових частин. Українським захисникам передали понад 2100 автомобілів, а загальна вартість наданої допомоги перевищила 1,02 млрд грн. При цьому на офіційному сайті організації окремо наголошується, що публічних донатів вона не збирає.
Фактично йдеться про модель, у якій благодійність фінансується приватним капіталом засновника Максима Кріппи, а фонд виконує організаційну частину — працює із запитами, закупівлями та передачею необхідного. Для української благодійності такий формат цікавий передусім не як альтернатива волонтерським зборам, а як ще одне джерело ресурсів.
Не лише один приклад
Модель роботи без постійних публічних зборів в Україні використовує не лише MK Foundation. Схожий підхід використовує DeHealth Foundation, який зосереджується переважно на медичній та гуманітарній допомозі військовим і лікарням.
Фонд заявляє, що з початку повномасштабної війни передав допомоги більш ніж на 3,2 млн доларів і підтримав понад 50 підрозділів. При цьому організація наголошує, що не збирає кошти з пересічних українців. Її робота спирається на міжнародних партнерів, які допомагають із фінансуванням, обладнанням та іншими ресурсами.
Такий приклад показує, що допомога без масових зборів може існувати в різних форматах. У випадку MK Foundation основою є приватний капітал засновника Максима Кріппи, тоді як інші організації можуть залучати ресурси через партнерські мережі. Спільним залишається принцип: для кожної окремої закупівлі не потрібно звертатися до широкої аудиторії із проханням закрити збір.
Чому публічні збори все одно залишаються важливими
Було б неправильно протиставляти дві моделі. Саме масові донати після 2022 року дали можливість швидко залучати величезну кількість людей до допомоги армії та цивільним. Навіть невеликі внески, помножені на десятки тисяч учасників, дозволяють закривати великі потреби.
Публічні збори мають й інший ефект. Вони залучають суспільство до спільної справи та дозволяють допомагати тим, хто може перерахувати лише невелику суму. Приватне фінансування вирішує інше завдання. Воно дає можливість забезпечувати частину потреб без постійної залежності від активності донорів.
Саме тому ці формати швидше доповнюють один одного, ніж конкурують.
Чи може бізнес активніше фінансувати благодійність
Компанія або підприємець можуть підтримувати сторонні благодійні організації, напряму фінансувати окремі проєкти або створити власну структуру, яка системно працюватиме з певним напрямом допомоги.
Останній варіант складніший, оскільки потребує не лише грошей. Необхідна команда, яка прийматиме та перевірятиме запити, шукатиме постачальників, організовуватиме закупівлі, логістику та передачу допомоги. Тобто йдеться вже не про окремий великий донат, а про постійну роботу.
У такої моделі є і свої ризики
Відмова від публічних зборів не скасовує потреби у прозорості. Навпаки, якщо благодійна організація фінансується одним засновником або обмеженим колом приватних джерел, особливого значення набуває зрозуміла інформація про її діяльність: що закуплено, кому передано допомогу та які напрями залишаються пріоритетними.
Є й питання стабільності. Масові фонди можуть отримувати пожертви від великої кількості людей і компаній. У приватній моделі фінансова спроможність організації значно сильніше пов’язана з одним джерелом коштів.
Тому така благодійність потребує довгострокової готовності власника фінансувати роботу, а не лише зробити кілька великих внесків.
Не заміна зборам, а ще одна модель
Українська благодійність за роки повномасштабної війни стала дуже різноманітною. Поруч із великими фондами працюють невеликі волонтерські команди, корпоративні програми, локальні ініціативи та благодійні організації з приватним фінансуванням.
MK Foundation та DeHealth Foundation показують, що допомога без постійних публічних зборів може працювати за різними моделями фінансування. В одному випадку основою є приватний капітал засновника, в іншому — ресурси міжнародних партнерів.
Навряд чи такий підхід здатний замінити масові донати. Натомість він може стати окремим напрямом української благодійності, особливо для великих підприємців і компаній, готових перетворити разову допомогу на системну роботу.
Для благодійного сектору важливо не те, яка модель стане основною. Значно важливіше, щоб різні джерела фінансування працювали паралельно, а допомога доходила туди, де вона потрібна найбільше.